Прожить сто лет – ничтожно мало.
Они нам кажутся, как миг.
Душа ходить бы не устала,
Пусть, даже, ты предел достиг.
Дышать прохладой грозовою.
Среди ромашек утопать.
Умыв лицо живой росою,
Вновь по родной земле шагать.
Хоть жизнь трудна, душа стремится
В ней находить и смысл, и цель:
На этот свет не зря родиться,
С Землей отмерить параллель.
Забыться в песне соловьиной,
Навстречу ветру пробежать.
Взмахнув ввысь с стаей журавлиной,
Вновь по родной земле шагать.
За перевалом всех столетий
И за утесами времен,
Пронзая свод тысячелетий,
Узнать бы нам земной наш дом.
Услашать снова шум прибоя,
В ростке живое созерцать.
Увидев жизнь без зла и горя,
Вновь по родной земле шагать.
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 7771 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
